Ахтем Сеітаблаєв про зйомки «Кіборгів» і порятунок від фейків

7 грудня в український прокат виходить довгоочікувана картина про героїчну оборону Донецького аеропорту кримськотатарського режисера Ахтема Сеітаблаєва – «Кіборги».

Прем’єра запланована на 6 грудня – День Збройних сил України. Зйомки фінансово підтримало Держкіно (24 млн гривень з майже 50). Частину коштів від продажу квитків кіношники передадуть родинам загиблих АТОвців. Вже з 26 листопада відбудуться покази в містах країни.

Майже одразу після прем’єри Сеітаблаєву виповнюється 45. Протягом нинішнього року він встиг зняти два фільми – про захисників ДАПу (Донецького аеропорту ім. Прокоф’єва) і про подвиг кримськотатарської вчительки, яка врятувала від фашистів єврейських дітей «Чужа молитва». А ще увійти до трійці переможців танцювального талант-шоу, а між тренуваннями, зйомками та ефірами підшукати локації для нової картини…

«Полілогу» вдалося зустрітися з режисером і дізнатися цікаві факти про створення «Кіборгів» і не тільки.

Попри щільний графік Ахтем знайшов час на зустріч і запросив нас до ресторану кримськотатарської кухні “Софра” у Києві

– Ахтеме, чому Ви вирішили знімати про війну на Донбасі саме зараз? Чи не зарано?

Ні, не зарано. Аби не було запізно. Хіба окупація Криму і війна на Донбасі, розв’язані Путіним, не є очевидним фактом? Чи потрібен ще час, аби зрозуміти, що ми є свідками народження нової країни?

Так сталося, і мені з цим щастить, що я знімаю тільки те, про що не можу не знімати. Коли свого часу я вів програму «Хоробрі серця» на телеканалі «1+1», один із випусків був присвячений донецьким кіборгам. Тоді, восени 2014-го, у студії були дев’ятеро чоловіків − кадрові військові і хлопці з добровольчих батальйонів… Там був і Андрій Шараскін, легендарний боєць із позивним «Богема», колишній спікер «Правого сектора». Ми з ним навчалися разом.

Ахтем Сеітаблаєв, ведучий проекту “Хоробрі серця” на каналі “1+1”. Фото: Axtem Seitablaiev, Facebook

Коли ти чуєш їхні розмови, історії, дивишся їм в очі, то вражаєшся мужності й тому, як вони виживали в аеропорті, від якого майже нічого не лишилося. Якщо у тебе є такий інструментарій, як кіно, відчуваєш, що буде великим гріхом не зняти про це.

Ми вперше замислились над створенням сценарію до фільму про Донецький аеропорт, ще коли тривала за нього битва. Потім до цього додалась історія з бійцями, з якими поверталися додому з АТО.

– За яких обставин це було?

Понад два роки тому. Ми доволі часто там буваємо. Звісно, на передову нас не пускають. Намагаємося якомога ближче до бійців під’їхати, але так, аби не заважати. Під час повернення з такої поїздки, у мінівені з нами їхали три бійці різного віку. Одному за 60, іншому – років 45, мій ровесник, а третьому 23-24.

Намагаючись почути щось корисне для майбутнього сценарію, я ставив їм найрізноманітніші, часом навіть провокативні питання: щодо мови, проблеми батьків та дітей, яку країну вони захищають, яку хочуть побудувати, в якій мріють жити. Згодом, завзято дискутуючи, вони навіть забули про мене. Я помітив, що погляди цієї трійці сходяться на таких речах, як захист батьківщини, верховенство права, справедливі суди, але в деяких нюансах були розбіжності.

Мій ровесник каже молодому «Я тобі зараз скажу», а 24-річний йому «Ні, спершу ти дай відповідь на моє питання: що я тут роблю?». Старший каже: «Як що? Батьківщину захищаєш». А молодий йому: «Це я без тебе знаю. Я тобі скажу, чому я тут. Тому що ви 23 роки тому просрали мою країну!».

– Здається, ця цитата увійшла до стрічки?

Так, тому що сценарій до фільму написаний за спогадами реальних бійців. Ми познайомили нашого сценариста, відомого українського драматурга Наталку Ворожбит з кіборгами. Андрій «Богема» Шараскін, Євген «Адам» Межевікін, Євген «Маршал» Жуков, Олександр «Редут» Трепак та інші − всі вони вносили свої зауваження.

У розмові трьох, що мене «зачепила», найстарший боєць повернувся до побратима зі словами «Пацан правий. Якби ми хоча б у 2004 році домоглися того, щоб країна дійсно почала розбудовуватися як європейська країна, не було б цієї війни». У мене є свої думки з цього приводу, але коли я подивився на молодого бійця, який за віком мені годиться у сини (старшому сину Сеітаблаєва 28 років, старшій доньці 23 – ред.), я зрозумів, що ось, таким буде наш головний герой. Він має якісну освіту, знає іноземні мови, народився в незалежній Україні, і саме він є хедлайнером того, на що я сподіваюсь і про що мрію – що саме такі люди готові брати участь у будівництві нової країни.

З надзвичайною повагою ставлюсь до дорослого покоління, але наш фільм насамперед про таку молодь і для неї.

Незважаючи на те, що фільм – військова драма, він насамперед про мир, який народжується всередині цієї війни. Там багато гумору, сподівань і надій. Взагалі наш фільм – життєствердний.

Знімальний процес. Фото: РБК-Україна

– В офіційному трейлері фільму є фрагмент, в якому командувач докоряє підлеглому, що той відкрив вогонь без наказу. На що той запитує «То що, треба було здати аеропорт?». При цьому щодо останніх днів аеропорту досі чимало запитань. Чи будуть якісь відповіді у картині?

У «Кіборгах» ми порушуємо досить широке коло запитань. Але відповідати на них – не наша задача, мета – озвучити ці питання.

Я не можу відповісти на запитання, чи правильним було рішення нашої армії залишити аеропорт…

Якось почув, що ми всі, а надто журналісти і я, як ведучий програми «Хоробрі серця», яку дивилися військові й волонтери, винні у загибелі хлопців. Ми зробили з цих бійців героїв, і вони, відчуваючи себе спартанцями, якими пишається вся країна, іноді навіть попри накази не відступали, бо думали, що можуть усе…

Самі добровольці, військові, кажуть, що редути за Донецьким аеропортом вже були, тобто, зі стратегічної точки зору вже не було сенсу його тримати, але був сенс ідеологічний, людський…

На знімальному майданчику побували легендарні гості – Василь Вірастюк та донецькі кіборги. Фото: Axtem Seitablaiev, Facebook

– Розкажіть, будь ласка, про героїв стрічки. Чи можна сказати, що вони є копіями реальних кіборгів?

Шість головних персонажів представляють різні соціальні прошарки. Вони мають різний вік, різні погляди. Це ніби такий зріз архетипів українських чоловіків. Ми свідомо це зробили.

З одного боку, за кожним із персонажів стоять декілька реальних людей. Оскільки неможливо розповісти історію захисту Донецького аеропорту тривалістю в 242 дні у двох годинах фільму, ми дозволили собі скомпілювати деякі характери, риси і події. Бо це, по-перше, художній фільм, хоч і знятий на реальних подіях.

У стрічці грають професійні актори, деякі воювали. В епізодичних ролях знялися справжні бійці, котрі пройшли АТО, дехто був під аеропортом.

Актори в “Кіборгах”. Фото: А.Яремчук

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що під час відвідин відтворених у декораціях руїн аеропорту на знімальному майданчику кіборги зізнавалися, що відчували, ніби повернулися туди знову. Як вам вдалося досягти такої реалістичності?

Надзвичайно мотивували розповіді бійців і їхня реакція, підтримка. Наш художник-постановник разом із командою побудували приблизно п’яту частину терміналу в інтер’єрі. Потім ми переїхали на запасний військовий аеродром під Черніговом, де на злітній смузі вже побудували екстер’єр – 50 м завдовжки, завширшки у 30, і 15 м у висоту.

Відтворений у декораціях фільму термінал Донецького аеропорту ім. Прокоф’єва. Фото: Liferead

– А батальні сцени – реальні чи це комп’ютерна графіка?

Реальні. Комп’ютерної графіки відсотків десять. Справжні танки, постріли. В цьому плані потужною виявилась підтримка і допомога Генерального штабу, Міністерства оборони. Ми знімали на одному з найбільших танкових полігонів у Гончарівську.

– Чи впливали якимсь чином представники Міноборони і Генштабу на сценарій і знімальний процес? Чи вносили правки?

Ми давали почитати сценарій, але жодної цензури не було. Ніхто жодного разу не диктував, як і що саме знімати.

– Чи доводилось вам колись бувати у Донецьку чи на Донеччині до конфлікту?

Ні, а от під аеропортом був вже під час бойових дій. Дивився на злітну смугу з редуту.

– На якій відстані ви тоді були від ДАПу?

За кілометр, не більше.

– Що ви тоді відчували?

Нічого не відчував. Коли почали стріляти, стало страшно…

Фото: life.pravda.com.ua

(Під час розмови до зали київського кафе кримськотатарської кухні «Софра» заходить режисер монтажу Сергій Клєпач, радо вітається. Він у команді Сеітаблаєва давно, монтував «Хайтарму», «Чужу молитву», «Кіборгів» і чимало інших картин. Однак, виявляється, він принципово не відвідує жодної прем’єри. Пізніше Сергій знову до нас завітає, аби сказати, що таки буде на прем’єрному показі «Кіборгів»).

– Ахтеме, у новинах повідомили, що перед прем’єрою «Кіборги» проїдуться містами. Розкажіть, будь ласка, де і коли можна буде побачити фільм?

Серія допрем’єрних показів розпочнеться 26 листопада з Маріуполя, оскільки це найбільше місто на Сході, яке є зараз форпостом на передовій. Таким чином ми хочемо підтримати проукраїнське населення. До мене також зверталися бійці полку «Азов», які дуже чекають на «Кіборгів».

27 листопада показ у Запоріжжі, 28-го у Дніпрі, 30-го у Львові, далі в Івано-Франківську, Тернополі та Одесі. 6 грудня (День збройних сил України – ред.) спочатку в кінотеатрі «Україна» у Києві відбудеться показ, на який ми очікуємо прибуття президента і керівництва Генштабу. Після цього, о 19.00, картину покажуть у кінозалах столичного ТРЦ «Блокбастер». Офіційно широкий прокат «Кіборгів» стартує 7 грудня.

Окрім того, з 20 листопада ми запустили соціальну ініціативу: п’ять гривень з кожного проданого квитка через фонд «Повернись живим» надходитиме на допомогу родинам загиблих у АТО. Їх визначають самі бійці. Ми лише передаємо кошти.

– Чому вирішили обрати саундтреком картини саме «Мить» гурту «Океан Ельзи»?

Наш продюсер (Іванна Дядюра – ред.) звернула увагу на цю пісню, і одразу стало зрозуміло, що це те, що потрібно. Ви ж знаєте, що Святослав Вакарчук написав «Мить», коли побачив пораненого бійця, якому мали би ампутувати ноги. Пізніше він бачив військового вже без ніг. Коли я зустрів цього бійця, навіть не повірив, що він пересувається на протезах, настільки бадьоро він крокував. Мабуть, Святослава це теж вразило… Мелодія пісні, драматургія і слова точно відповідають обраній нами темі.

– Нинішній рік можна назвати надзвичайно плідним для українського кінематографу завдяки вам. На широкий екран виходять одразу дві ваших стрічки – «Чужа молитва», про подвиг кримської татарки Саіде, яка під час окупації фашистами Бахчисарая врятувала життя 88 єврейським дітям, і «Кіборги». Обидві довгоочікувані. Що відчуваєте, опинившись в авангарді вітчизняної кіноіндустрії?

Боже, як пафосно звучить! Зараз корону насуну (сміється – ред.)! Я просто люблю працювати, не можу сидіти без діла. Можна сказати, що мені щастить, зокрема на зустрічі з людьми, яких можу назвати своїми вчителями, пощастило з командою. Саме команда і соратники дозволяють мені досить швидко знімати, і, не дожидаючи прем’єри, братися за новий проект. Зараз вже шукаємо локації для зйомок кінострічки «Захар Беркут», плануємо їх розпочати влітку 2018-го. Тут я в якості запрошеного режисера. Загалом же в роботі нашого продакшену наразі три сценарії. Один масштабний – історія Конотопської битви (1659 року запорізькі козаки спільно з кримськими татарами розгромили під Конотопом чисельне московське військо – ред.).

– Чим саме вас зацікавила ця тема?

Битва під Конотопом відбулася у складний для українського козацтва час, після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, коли всередині самої Січі зіштовхнулися проросійські та проєвропейські настрої… Для мене це один із тих випадків, коли на історичному прикладі можна говорити про сьогодення. Інший цікавий факт: жодна битва запорізьких козаків у союзі з Кримським ханством не була програною…

Нинішній, буремний час наштовхує творчих людей на відкриття і паралелі, в тому числі й історичні. Що може бути кращим за конкретний історичний факт, коли ти можеш на його основі показати те, що відбувається сьогодні або може відбутися?

– Це потрібно відчувати і бачити…

«Хайтарма» про депортацію кримських татар радянською владою вийшла на екрани у 2013 році. Картину показали у 40 країнах світу. Якось вже після анексії Криму, картину представили на зустрічі послів 20 країн. Посол США мене тоді запитав: «Ви що, завчасно знали про окупацію?». Я ж знімав «Хайтарму», аби віддати шану моєму народові, як застереження від подібного у майбутньому і як особистий біль (Батьки Ахтема були серед депортованих кримських татар – ред.). Таку честь мені надав Всевишній – відзняти перше кіно для свого народу. Якби я дійсно знав про окупацію, я би закликав людей вчитися воювати…

У фільмі “Хайтарма” Сеітаблаєв зіграв головного героя – військового льотчика, героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана, кримського татарина, родина якого була депортована з Криму в 1944 році

– Що особисто вас мотивує?

Музика, теми, діти.

– Ваші діти зараз із вами?

Двоє старших зі мною, ще двоє від першої дружини у Криму.

– Що скажете нашим читачам і всім, хто зовсім скоро дивитиметься «Кіборгів» у кіно?

Ми живемо у час, коли дуже багато фейків, спрямованих на те, аби зруйнувати все – людину, державу. Тому давайте «охолонути» інформації, хоча би день-два. Живіть повним життям, любіть, вірте і відстоюйте те, у що вірите! Мирного неба всім!

Дізнатися біографії героїв-кіборгів, за чиїми розповідями створено фільм, можна тут.