Калінін: «У Грузії ВПО не витравлюють, а пропонують $15 тисяч»
Вимушено переміщеними внаслідок двох збройних конфліктів у Грузії стали 6% жителів. Майже половину забезпечили житлом.
Про те, як це вдалося грузинам і чи варто впроваджувати їхній досвід в Україні, «Полілогу» розповів голова Всеукраїнської Асоціації переселенців і радник віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка Руслан Калінін, який побував у Грузії у складі української делегації.
– В Україні давно говорять про приклад грузинів, яким вдалося забезпечити житлом своїх переселенців із Абхазії та Південної Осетії. Однак у нас лише через чотири роки запустили «пілотну» програму. Руслане, розкажіть, будь ласка, в який спосіб знайшли житло для ВПО в Грузії?
У Грузії проблему житла для переселенців почали вирішувати в 2008 році, коли уряд нарешті розробив і прийняв державну концепцію. Її розробляли спільно з міністерствами, громадськими організаціями та міжнародними донорами. Коли «дорожню карту» затвердили в 2008 році, донори зрозуміли, які програми для переселенців у Грузії збираються запускати, хто відповідальний за реалізацію, в які терміни це відбуватиметься і тому подібне.
– А як у Грузії змогли порахувати всіх переселенців, котрі дійсно потребують житла?
Там створили електронний реєстр ВПО, який дозволяє об’єктивно бачити не лише дані про місце проживання людини, але і її потреби (житло, робота, медикаменти тощо). Переселенець отримує електронну карту в спеціальному центрі при Міністерстві у справах вимушено переміщених з окупованих територій осіб, біженців та розселення. Її оформлюють протягом декількох хвилин. Найближчим часом, думаю, ми зможемо вивчити принцип роботи грузинського реєстру та надати пропозиції щодо того, як це варто зробити у нас.
Наша Асоціація виступає за запуск електронної бази переселенців в Україні, але не в тому вигляді, в якому її використовує Мінсоцполітики. У Грузії для кожної сім’ї переселенців виводять коефіцієнт уразливості (бали за загиблих в конфлікті, кількість дітей, інвалідів в сім’ї та ін.) Ми пропонуємо здійснити перереєстрацію переселенців (у грузин таких було чотири) з видачею пластикового посвідчення, яке водночас стане своєрідною «картою знижок». Така система дозволить за рік не лише зібрати об’єктивні дані про кількість ВПО, але й сформувати чергу потенційних учасників пільгових житлових програм.
– Якими програмами можуть скористатися ВПО в Грузії?
Спочатку грузинам дали право приватизувати приміщення в колективних центрах, куди їх розселили одразу по приїзду із зони конфлікту (в Україні – місця компактного проживання). Маю зазначити, що спочатку грузини не надто хотіли там селитися. На відміну від України, в Грузії офіційно внутрішньо переміщеним особам дозволили займати порожні будівлі.
– Що це були за приміщення?
Це були напівпорожні приміщення в жилому та нежилому стані. Через певний час цю житлову площу грузинські переселенці змогли приватизувати. Звісно, не зовсім все було справедливо, адже хтось зайняв кімнату в 20 кв. метрів, хтось чи не підвал, а хтось приміщення у майже 100 квадратних метрів. Однак на той момент це було одне з перших рішень, завдяки якому частину людей забезпечили житлом. Наша Асоціація також вважає цей варіант прийнятним, тому в свої пропозиції уряду ми включили приватизацію ВПО приміщень у місцях компактного проживання. Адже тут, як правило, мешкають незахищені категорії населення (матері-одиначки, багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю, пенсіонери), які навряд чи зможуть брати участь в нинішній держпрограмі «Доступне житло» чи виплачувати іпотеку під пільгові 7% річних.
– Яку кількість сімей, за вашими підрахунками, можна забезпечити житлом таким чином?
Виходячи з відомостей від МНС, громадських організацій та обласних держадміністрацій, в місця компактного проживання (МКП) розселені близько 5-6 тисяч осіб. Тобто, приблизно 1% всіх переселенців. Якщо держава піде на такий крок як приватизація МКП, і дасть можливість переселенцям офіційно в них проживати, то 3-5 тисяч ВПО ми зможемо забезпечити хоч якимось своїм житлом. Це небагато, але це перші кроки державної допомоги. Хтось житиме там надалі, а хтось зможе продати цю житлову площу і купити в іншому місці. Тут, звичайно, потрібно підійти вибірково до об’єктів: під приватизацію не повинна підпадати приватна власність.
– Як щодо самозахоплень переселенцями будівель?
В Україні якщо переселенці зайняли приміщення, їх звідти намагаються всіляко «викурити». Приклади тому – вул. Кустанайська, 6 у Києві, одеський сквот, де людям періодично відключають подачу електроенергії, та нещодавній підпал у столичному готелі, де мешкають ВПО.
У Грузії, якщо переселенці зайняли приміщення в центрі Тбілісі, яке в убогому стані, але є потенційно привабливим для інвестора, з ними домовляються. ВПО не витравлюють, а пропонують до $ 15 тис. Люди добровільно звільняють будівлі, і питання вирішується цивілізовано.
– Які ще грузинські варіанти житлової проблеми постраждалих від конфлікту, на ваш погляд, є цінними для України?
У Грузії є містечка переселенців з хорошими дорогами, інфраструктурою – своїми школою, садом, магазинами і банком. Людям у 2008 році побудували повноцінні будинки площею приблизно в 50 квадратних метрів, якими вони могли розпорядитися на власний розсуд. Хтось залишився тут жити, а хтось продав будинок і виїхав. В одному з найбільших таких містечок мешкають до семи тисяч осіб. Тут кілька заводів, один з них будує компанія Coca-Cola. Мінус у тому, що такі містечка розташовані впритул до лінії розмежування і віддалені від міст. До того ж, виявилося, що будівництво цих будиночків обійшлося в суму, на яку можна було б купити людям квартири. Врешті в Грузії дійшли висновку, що краще переселенцям не будувати селища, а купувати житло у великих містах, де їм легше інтегруватися.
– Про яке житло йдеться?
Уряд Грузії викуповує для переселенців квартири в новобудовах приблизно по 520 доларів за квадратний метр. Під час поїздки я побував в одній такій затишній трикімнатній квартирі, куди заселилася родина з п’яти осіб. Це житло обійшлося державі у майже 42 тисячі доларів. Зрозуміло, що держбюджету на цю програму не вистачить, тому Грузія активно залучає для фінансування програми міжнародних донорів. Тут порахували, що набагато вигідніше купити переселенцю квартиру, ніж виплачувати йому допомогу. Вдумайтеся: з бюджету України на щомісячну допомогу ВПО в 400-800 грн витрачають майже $ 120 млн. У той час, як цих грошей все одно не вистачає на оренду житла, їх можна направити на придбання квартир і закрити житлове питання для переселенців.
– В Україні є держпрограма «Доступне житло», за якою ВПО не купують квартири, а компенсують до 50% вартості …
На мій погляд, такий пілот як держпрограма «Доступне житло» із допомогою в 50% від держави на покупку квартири ВПО і учасникам АТО є менш привабливою для донорів. Останніх більше цікавлять ремонти і реконструкції довгобудів, потенційних колективних центрів для розміщення переселенців. Думаю, в першу чергу уряду варто активніше і з більшим фінансуванням впроваджувати пілотні програми, аби переконати донорів, що вирішення житлової проблеми переселенців дійсно є пріоритетним.
– До речі, а Ви будете подавати документи на участь в держпрограмі?
Так, уже записався в чергу на подачу документів у Києві й дізнався, що тут три тисячі охочих.
Нагадаємо, що в Україні до 15 січня призупинено прийом документів на участь у державній програмі «Доступне житло», за якою переселенці та учасники АТО можуть отримати до 50% допомоги на придбання квартири.
Детальніше про умови програми читайте тут.
Запис онлайн-конференції з керівництвом Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву про програму «Доступне житло» за посиланням.