Звіт щодо ВПО за 2016: «зроблено» чи «пороблено»?

Днями пройшов аналітичний звіт “Забезпечення прав і свобод переселенців» за 2016 рік за участю заступника міністра з питань окупованих територій і ВПО Георгія Туки та координаторів ГО «Схід-SOS» і «Крим SOS» Олександри Дворецькій і Таміли Ташевой.

Три літа і три зими в екзилі, які перспективи прогнозують для переселенців України в 2017-му? Які конкретні законопроекти в допомогу ВПО прийняті? Суцільні конференції, брифінги, слухання, звернення, петиції та круглі столи. Навіть міністерство тепер є з питань тимчасово переміщених осіб та тимчасово окупованих територій. І міжвідомча робоча група при міністерстві. А всі нагальні питання переселенців, як і раніше, вирішуються силами активістів і волонтерів.

У звітах зустрічаються такі формулювання, які начебто і зрозумілі, а ось переказати, наприклад, людям похилого віку без пояснення неможливо. Наведемо приклад зі звіту, де в досягненнях зазначено: «Розпочато проведення спільного з міжнародними та національними громадськими організаціями моніторингу виконання Плану дій у напрямку реалізації Національної стратегії у сфері прав людини». Цей пункт має якісь терміни реалізації? І як взагалі спостерігати за динамікою цього моніторингу?

Один з етапів боротьби за права переселенців – це вимога прозорості діяльності влади та активістів організацій та благодійних фондів. Всім давно відомо, що законодавча база не встигає за змінами в суспільстві і прийняття нових законів і поправок – це наслідок тиску громади, волонтерів та активістів на держструктури. Чиновники стали дотримуватися тенденції запрошувати громадськість до обговорення законодавчих ініціатив. Але, давайте будемо чесними і будемо відрізняти «зроблено» від «пороблено».

Вирішили питання з безстрокової довідкою ВПО, але залишається питання з пропискою і утриманням соцвиплат під час зміни тимчасової прописки. Відновили виплату соцвиплат, але гостро постало питання депозитів і кредитування, коли твій статус переселенця заважає тобі вкладати у своє майбутнє. Є можливість стати на квартирний облік та отримати через декілька років житло, але для цього потрібно відмовитися від свого житла на тимчасово окупованих територіях вже зараз. І ще багато інших питань, які також мають зворотну сторону медалі, а іноді й не одну.

Георгій Тука стверджує, що 90% діяльності Міністерства – це розробка та впровадження державної політики з питань проблематики ВПЛ. І тут же озвучує, що існують труднощі у відсутності прорахунків механізму впровадження закону. Тобто на практиці прийняті закони суперечать один одному. За словами заступника міністра з питань ВПО і ТОТ, на 2017 рік виділено з держбюджету всього 1.6% (25 млн. грн) від тієї суми, яка реально необхідна (1,5 млрд. грн).

Отже, залишаються відкритими питання:

• компенсації житла;
• цільова програма підтримки для студентів;
• механізм отримання соціальних виплат і пенсій (посилення контролю і припинення виплат);
• кредитування та депозити для переселенців;
• право голосування на місцевих виборах;
• перетин лінії зіткнення, спрощення порядку проходження блокпостів.

Найпринизливіше в тому, що все це схоже на ситуацію, в якій переселенці стали заручниками вічної перездачі на права людини. Це як підтвердження водійської категорії, тільки постійно і крізь. Коли весь час тебе тримають у підвішеному стані, і потрібно кожен раз витягати кліщами інформацію, домагатися виконання поправок. Кожен раз потрібно надавати ці всі документи і при цьому почувати себе другосортним, тягарем державі, пасинком…

Скільки можна тримати людей у стані тривоги? Скільки можна тримати людей на гуманітарці? Скільки можна годинами тримати людей за спеки і морозу на блокпостах? Жити в постійному стресі, що позбавлять соцвиплат, або з-за соцвиплат не дадуть кредит, що відмовлять орендодавці або роботодавці, що черговий переїзд, що знову обживатися. А у переселенців з особливими потребами труднощів у зв’язку з кожним переміщенням додається в рази і залежність від виплат і адекватного ставлення громади тримає цих людей в додатковому стресі.

Ми, переселенці, живемо в непевності в завтрашньому дні, і – що найстрашніше – заражаем цим своїх дітей. Ця безпорадність – вона, як вірус. Можливо зцілення? Можливо нарешті відчути себе повноцінними, конкурентноспроможними, що мають право голосу? Хочеться вірити.

Просто вся справа в тому, що ти хочеш вірити і при цьому скрипиш зубами, сидячи на дивані, або міняєш свою громадянську позицію на активну, приймаєш на себе відповідальність за своє майбутнє і береш ініціативу в свої руки. З чогось потрібно почати. І, виявиться, що велика недосяжна мета розбивається на маленькі цілком посильні завдання. Ось тут-то все і починається.

Прив’язувати себе до статусу і соцвиплат не варто, це дуже умовні речі. Варто проявляти активність. Якщо ти читаєш цей текст, то, очевидно у тебе є доступ до інтернету і ти можеш:

• стежити за публікаціями будь-якої структури, організації і благотворитеьного фонду;
• підписуватися на теметические паблики в соцмережах;
• приймати участь у форумах, голосуваннях для переселенців і про переселенців;
• підписувати петиції, ініціювати петиції і т. д.

Крім цього, можна відвідувати відкриті обговорення щодо прийняття законопроектів і поправок і вимагати дотримання своїх вже існуючих конституційних прав і нововведений для ВПО. Наприклад, вимагати належне для своїх дітей щорічне пільгове оздоровлення або доступ до кадастрового реєстру та оформлення належного 2,2 гектара землі (згідно ст. 21 Земельного Кодексу України) та інше. Найчастіше ми створюємо перешкоди у себе в голові. А на справі не такий страшний статус ВПО, як його малюють.