Молода мама створює Європу в рідному селищі
Аби покращити життя в своєму місті, не обов’язково бути депутатом. Клас-трансформер, чиста вода в школах, спортмайданчик, алея і гойдалки замість пустиря − лише частина проектів, втілених донецькою активісткою Світланою Агаджанян та її командою.
Окупація Донецька в 2014 році повернула Світлану з малолітньою донькою додому, до батьків у Дружковку – місто машинобудівників на Донеччині. Щоб впоратися з депресією і тягарем від проблем, дівчина почала активно допомагати рідному селищу Сурове. За професією Світлана журналіст і багато років присвятила громадській діяльності.
У Суровому вона організувала ініціативну групу з числа вчителів та сусідів, а пізніше створила громадську організацію «Україна можливостей». За три роки Свєта встигла не тільки залучити гранти, допомогу благодійників і влади, а й об’єднати жителів Сурового, переконати їх не чекати, а шукати можливості самостійно.
Під час інтерв’ю «Полілог» розпитав Світлану Агаджанян про те, як їй це вдалося.
– Поділися, будь ласка, що мотивувало тебе почати перетворення в рідному селищі?
Я приїхала в Дружківку напередодні 1 вересня 2014 року. Під час прогулянок з дитиною було боляче дивитися на старий, пошарпаний фасад рідної школи, запустіння довкола закритого клубу, де раніше була бібліотека …
Після комфортного Донецька і усвідомлення того, що весь комфорт залишився там, раптом зрозуміла, що варто шукати ресурси для створення його тут і мотивувати інших.
З Мережі дізналася про конкурс, в якому можна було виграти до 8 тисяч гривень на потреби громади, і пішла до директора Навчально-виховного комплексу. У конкурсній заявці ми розповіли, що це одна з найстаріших шкіл Дружківки, будівлі понад 100 років, і вона потребує реконструкції. Конкурс виграли, але коштів на ремонт фасаду не вистачало. Пізніше місто виділило 100 тисяч гривень на матеріали, яких нам бракувало, та на реконструкцію будівлі.
– Вочевидь, ваша активність переконала міську адміністрацію в тому, що школі треба допомогти
Можливо, але головне, що педколектив повірив, що всім не байдуже. Коли представники організації «Друге життя» − ініціатора конкурсу привезли з Києва в Дружківку будматеріали, вчителі були приємно шоковані: люди здалеку їхали, аби допомогти привести школу до ладу.
– Але ж ви на цьому не зупинилися?
Ми взяли участь у проекті інтеграції переселенців у громаду британської Stabilization Support в рамках «Програми радніків» і виграли 40 тис. грн на встановлення пластикових вікон. Гранта вистачило всього на 13 вікон. Люди побачили успіхи спільних зусиль, і до нашої ініціативної групи долучилися батьки, допомогли зробити віконні відкоси. Ми пішли на переговори в міську раду з пропозицією підтримати проект і замінити 14 вікон, що лишилися. Через півроку переписки педагогів із владою вікна встановили! На той час нам хотілося не лише щось ремонтувати, але і проводити заходи, які б змінили пасивність на активність і позитив.
– Це була твоя стратегія?
Можна сказати і так. Із власного досвіду мені були відомі пріоритети донорів і я розуміла, що потрібно розширювати нашу діяльність, аби зміни могли відчути якомога більше жителів. Тоді ми зареєстрували громадську організацію «Україна можливостей».
– Чому зупинилися саме на цій назві?
Можливості перетворилися для багатьох сьогодні на нав’язливу ідею. Ми завжди говоримо, що бракує можливостей, але, виявляється, вони – під боком, варто тільки озирнутися. Наприклад, у нас зібралася команда переселенців, які займаються рукоділлям, і ми виграли грант на майстер-класи для школярів під час канікул влітку.
Громадська організація не повинна працювати лишена благо, наприклад, однієї школи. Тому ми реалізували такі проекти як спортивний майданчик і «Алея Дружби».
– Як вам вдалося зібрати потрібні кошти?
Наші ідеї активно підтримує директор школи. Ми постійно моніторимо конкурси і гранти на сайтах на кшталт Ресурсного центру «ГУРТ».
Щоб успішно втілювати не тільки інфраструктурні проекти, а й всілякі заходи, потрібно вчитися писати проектні заявки та вміло їх захищати. Для цього наша ініціативна група бере участь у різноманітних тренінгах і освітніх курсах. Зараз участь у більшості з них є безкоштовною.
– Які з тренінгів ти можеш порекомендувати?
Наприклад, освітні табори ПРООН в рамках проекту You In …
Ми виграли спортивний майданчик від Фонду братів Кличків, який щорічно проводить конкурс по всій Україні. На відкритті моя 3-річна дочка раптом сказала: «Мама, це ж не дитячий майданчик, тут немає гойдалок». І тоді я задумалася: а й дійсно, дітям дошкільного віку ніде гуляти.
– Так ось, хто тебе надихнув!
Не тільки. На відкритті спортивного майданчика ми побачили, що в селищі насправді багато малюків, яким нічим тут зайнятися.
– Якою була реакція жителів, коли ваша діяльність вийшла за межі школи?
Коли писали проект зеленої алеї перед клубом, уявляли собі зовсім інші суми, і бюджету вистачило тільки на саджанці та урни. На установку лавок довелося оголосити в соцмережах збір. Знайшовся майстер, який запропонував лавочки за собівартістю і допоміг з установкою. Він приїхав зі словами: «Круто! Пишаюся тим, що люди заворушилися».
На місці майбутньої алеї була цілина, а ми зважилися висадити тут туї … Допомогти прийшли близько десятка жителів. Більшість − жінки, але ми наполегливо і шосили вгризалися у твердий грунт(посміхається – ред.). Пізніше з’ясувалося, що на баланс місто візьме дерева лише тоді , як вони приживуться, тобто, майже через рік … Щоб саджанці вижили, ми поливали їх по черзі з травня по вересень. Не прижився лише один кущ.
Я звернулася по допомогу до керівництва місцевого машзаводу, на якому свого часу працювало чимало жителів нашого селища, і нам допомогли придбати балансир, гойдалку і гірку. Місто допомогло з установкою нашого міні-комплексу для діток. Тепер це улюблене місце відпочинку.
– Які психологічні зміни ти помітила?
Після наших перших успіхів, люди стали питати, що буде далі. Сьогодні думають над тим, що ще потрібно селищу, і це тішить. З’явилося відчуття маленької Європи в своєму місті, селищі, коли все необхідне − у кроковій доступності. Є пропозиція зробити доріжки для скейт-бордерів, ролерів, встановити ще кілька об’єктів на дитячому майданчику, не тільки для малюків, а й для дітей старшого віку.
Щойно селище помітно змінилося на краще, ми сім’ями, кожен на своїй вулиці, ходили зі взуттєвою коробкою по домівках, щоб всі могли взяти участь у благоустрої.
Коли люди розуміють, що вклали свої п’ять-десять гривень, вони більше цінують те, що вийшло і активніше долучаються. Ми пройшли через недовіру, скепсис, і приємно, що до нас «підтягуються» більше небайдужих.
– Що порадиш тим, хто як і ти не сидить склавши руки?
1. Не боятися програвати.
2. Писати не одну проектну заявку, а декілька
3. Завжди утримувати команду на хвилі позитиву, особливо в моменти невдач.
4. Безперервно шукати ідеї проектів, а також партнерів для їх втілення.
5. Постійно зустрічатися з колегами, обмінюватися досвідом, їздити на тренінги.
6. Відстежувати проекти-переможці попередніх грантових сезонів, аби розуміти пріоритети донорів.
7. Уважно вивчати умови грантових програм.
8. Починати з ідей, які дійсно під силу вашій ініціативній групі або громадській організації.
9. Прибрати всі сумніви, тому що вони заважають рухатися вперед.
10. Шукати новації і «приміряти» їх до потреб свого міста, району, громади.
Головне фото: 06267.com.ua Сайт міста Дружківки