ГОВОРИ. СЛУХАЙ. ДІЙ.

Читати статтю російською

Тетяна Печончик: «Не поступляться свободою за ковбасу»

Правозахисниця розказала «Полілогу» про дослідження, результати якого руйнують міфи про жителів Донбасу.

У липні оприлюднено дані загальнонаціонального опитування «Що українці знають і думають про права людини», здійсненого Центром інформації про права людини та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Свої відповіді дали більше двох тисяч респондентів з усіх областей і столиці, за винятком непідконтрольних районів Донбасу і Криму. Це дослідження стало першою в історії незалежної України спробою вивчити розуміння населенням своїх прав і свобод, а також способів їх відстоювання. Найзапекліші дискусії спричинили результати, що стосуються дотримання прав і їх порушень у зоні конфлікту на Сході. Подробиці нам розповіла голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

– Тема ставлення України до переселенців за три роки овіяна міфами, тож мусимо запитати, яку картину показують цифри?

Відносно внутрішньо переміщених осіб отримані результати є досить втішними, оскільки рівень нетолерантності до них є порівняно низьким по країні. На сьогодні не більше 4% опитаних вважають, що права переселенців потрібно безумовно обмежувати.

vpo-ocinka

Результати загальнонаціонального опитування «Що українці знають і думають про права людини», оприлюдненого в липні 2017 року

На наш погляд, дуже цікавими є також дані, що зображують цінність прав і свобод для українців загалом і для жителів Донбасу зокрема. Так, ставилося запитання, чи готові респонденти заради своїх прав терпіти певні матеріальні труднощі або заради достатку віддати державі частину своїх свобод. Більше половини мешканців підконтрольних районів Донбасу (на Сході – понад 40%) заявили, що не поступляться власними правами «за ковбасу», у той час як на Заході країни таку позицію засвідчили всього 30%.

kovbasa-svoboda

Можна говорити про тектонічні зміни на Донбасі і руйнацію певних стереотипів стосовно його мешканців. Зрозуміло, що йдеться не про весь Донбас, а про людей, котрі проживають на підконтрольній українській владі території Донецької та Луганської областей і про тих, хто були змушені виїхати в ці райони й стати ВПО.

З іншого боку, було б некоректно казати, що на Донбасі живуть якісь «особливі» люди, бо ці дані, на мою думку, свідчать більше про безпосередній вплив конфлікту: люди, які опинилися перед безпосередньою загрозою втратити права і свободи, починають набагато більше ці свободи цінувати. Навіть ціною погіршення свого матеріального становища.

Свобода – це як повітря. Ми починаємо його цінувати, коли живемо у забрудненому середовищі, в той час як зазвичай про цінність чистого повітря не замислюємося

– Чи Ви досліджували ставлення до ВПО з Криму?

Кримські переселенці не були окремим предметом цього опитування, оскільки становлять досить незначний відсоток у загальній кількості офіційно зареєстрованих ВПО (приблизно 30 тис. проти 1,5 млн з Донбасу). Але назагал можна сказати, що ставлення до внутрішньо переміщених осіб з Криму є дещо кращим, ніж до переселенців із Донбасу. На мою думку, це пов’язано з тим, що по відношенню до жителів Донбасу протягом тривалого часу до конфлікту політиками реалізовувалась кампанія в дусі «третій сорт України».

– Під час передвиборчих кампаній?

Так. Щодо до кримчан подібного не спостерігалося. Півроку тому на собі відчула упереджене ставлення до «донецьких» під час пошуків квартири: орендодавці запитували про мою «прописку» і не хотіли бачити орендарями переселенців із Донбасу.

– Чи цікавилися автори дослідження настроями українців по відношенню до мешканців так званої «сірої зони»?

Кілька запитань у дослідженні стосувалися ставлення до прав людини в умовах конфлікту. Наприклад, чи можна виправдати злочини, вчинені українськими військовими або добровольчими батальйонами під час бойових дій в зоні АТО. Так, майже 48% опитаних однозначно засудили такі дії військових, зазначивши, що вони мають бути покараними, ще 23% не відкидають необхідності покарання, але переконані, що збройний конфлікт є пом’якшувальною обставиною. Цікаво, що на Заході лише 37% однозначно засуджують військові злочини, і дещо більше, ніж у решті регіонів тих, хто вважає, що ці злочини можна виправдати. Показово, що рішуче засуджують подібні злочини на Донбасі – понад 80% опитаних. Як бачимо, запит на правосуддя в регіоні проведення бойових дій є значно більший.

Ми запитували також, чи можна виправдати самосуд. Вражає, що майже половина населення країни допускає такі дії для вирішення ситуації. Найвищим рівень несприйняття ідеї самосуду є серед жителів Донбасу, де 71% висловилися цілковито проти.

Ще одне відкриття ─ ставлення до екстраординарних видів захисту своїх прав, зокрема до спалення людиною державного прапору на знак своєї незгоди з політикою держави. За результатами дослідження, такі дії на Донбасі підтримують значно менше, ніж на Заході (1,6% проти 15,5%).

spalennya-prapora

– Чи це свідчить про патріотичну налаштованість жителів Донбасу?

Це досить цікаві результати: виходить, що на Донбасі люди є більшими патріотами, оскільки дуже мало з них погодилися, наприклад, із твердженням про те, що можна спалити державний прапор на знак незгоди з політикою влади.

Але з точки зору прав людини, у цьому питанні більш правозахисним є все-таки Захід, бо в питанні йшлося саме про свободу вираження і протест проти певної державної політики, а не про наругу над символами державності чи заклик до повалення держави. До прикладу, аналогічні дискусії понад півстоліття тривають у США, де суспільна думка розділена навпіл. Однак суд стоїть на захисті свободи вираження поглядів. У Європі в переважній більшості країн це не є правопорушенням, хоча є й країни, де такі дії заборонені й за їх вчинення визначений штраф. В Україні ж близько 90% вважають такий вчинок недопустимим, що теж є виразником впливу конфлікту на Сході: будь-які інакші від «прийнятних» дії сприймаються більшістю як прояв сепаратизму.

Також варте уваги запитання про те, чи можна катувати «терористів» і ворогів, оскільки в світі діє універсальна заборона на будь-які тортури. Україна підписала, ратифікувала всі конвенції, заборонивши їх на національному рівні. Цікаво, що кількість прихильників катування ворогів у Західному регіоні країни майже вп’ятеро перевищує цей показник на Донбасі ─ 19% проти 4% відповідно.

stavlennya-do-tortur-i-katuvann

– Чим Ви поясните таку різницю?

Думаю, якби аналогічне опитування здійснювалося до збройного конфлікту, результати на Сході і Заході не надто би різнилися. Сьогоднішні дані говорять про те, що люди, котрі під час війни на власному досвіді переживають найгірші порушення прав людини, бачать безкарність і жахливі наслідки катувань і самосуду, протестують проти всього цього. Проте чим далі від зони конфлікту, тим люди більш схильні виправдовувати тортури під будь-якими приводами.

– Якої свободи, на Вашу думку, найперше й найбільше потребують сьогодні внутрішньо переміщені особи?

Свободи від дискримінації, оскільки вони відчувають її одночасно у багатьох вимірах. Починаючи від позбавлення права голосувати на місцевих виборах у громадах, де вони живуть і сплачують податки, продовжуючи позбавленням соціальних виплат, упередженим ставленням орендодавців житла і подібним. Для самих ВПО це фактично є сигналом, що держава не визнає їх повноправними членами громад, в яких вони проживають. Саме сприйняття цих людей як «не таких» українців є, на мій погляд, найбільшою проблемою.

Додамо, що внутрішньо переміщені особи нерідко піддаються множинній дискримінації, коли внутрішньо переміщена особа одночасно має інвалідність або є представником ромської національності та потерпає ще й через це.

Головне фото: L’Officiel Ukraine

Поділіться своїми думками

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.